середа, 11 квітня 2012 р.

Vienna airport

Як і обіцяла, починаються пригоди. Зараз я спокійно сиджу у Віденському аеропорту, але перед цим пережила немалий стрес. Мама, здається, наплутала з часом і почала панічно здвонити і лякати мене тим, що я втрачу літак. Через це я сама налякалася, думала, шо всьо, в Києві лишуся, але, слава Богам, я приїхала вчасно і навіть встигла почекати перед тим, як піднятися на борт літачка. 
Літати я майже панічно боюся, але цього разу навіть перелякатися його не встигла. Не знаю, від чого я більше вшугалася, від самого літака чи від того, що я його втрачу. 

As I promised, today begins the most interesting part of the week. Just now I'm sitting at the Vienna airport, but before arriving here I  survived a stress: my mum confused the hours and phoned me a lot scaring that I'm going to lose my plane. That surprised me a lot, I thought I would leave at Kyiv, but thanks to Gods, I arrived on time and even had time to wait a little before boarding on my plane. Now I'm waiting for my plane to Barcelona, I'm in Vienna only for transfer. Wish me a safe flight!

Коли ми йшли на посадку у Відень, я мала нагоду добре роздивитися тамтешній ландшафт. І мушу сказати, ми повинні навчитися брати лише найраще в інших народів. Мені надзвичайно сподобався вид зверху: більш-менш рівні і паралельні поля, рівненькі дороги, чепурні будиночки, витримані в одній кольоровій гамі, рівні рядочки вітряних електрогенераторів, а також здивували невеличкі витягнуті прямокутні озерця, і по їх периметру наставлені будиночки з дахами бордового кольору. Це все ну дууже контрастує з українським сільським пейзажем: поля, рубані так-сяк, звивисті дороги, будинки на всі смаки і кольори, скупчені на одній вулиці... Самі бачили, отже, розумієте. 
А ще мене розсмішила бориспільська злітна смуга:  їдемо, літак трясе чи не краще, ніж на дорогах. Згадала в'їзд у Польщу: там збереглися ще танкові дороги, прокладені Гітлером. А то не дороги - масивні бетонні блоки, і коли колесо потрапляє між блоки, машина підскакує. Так-от, в'їжджаємо з Німеччини у Польщу - і на тобі, 80 км їзди по дорогах типу  "купила мама коника, а коник без ноги", як сказала моя мама. 


І наостанок хочу подякувати моїм читачам: мій допис про Ліну Костенко відвідала рекордна кількість читачів, і за це я вам неймовірно вдячна. Цим ви мене мотивуєте до постів кращої якості, що відтепер старатимуся робить. І ще з вашого дозволу нагадаю, що коментарі - найкращий комплімент для блоггера. Добре, в мене на блозі під тим дописом коментарів як кіт наплакав, але коментарі, фото  і "сердечка" вконтакті у групах, присвячених творчості  Ліни Костенко також додали мені стопіццот балів до карми.
На мене ще чекає політ до Барселони, Відень - це лише для пересадки. Побажайте мені хорошого  польоту!

2 коментарі: