вівторок, 12 червня 2012 р.

Чути тиху пісню в дикім полі...

Ого, вже середина літа! Тю, червня. Треба щось та й робити.
Роздираюся між селом і Києвом. Коли я в Києві, то хочу відпочивати, а зараз, в селі, мені не те, що нудно, а якась ніби лінь налягає.
В такі моменти шукаю собі пригод на голову (і успішно знайшла). Правда, здоров'я підводило.
Ось так виглядав мій початок пригод.

Але майже щодня грози.
Після тих пригод через грозу я 2 години сиділа на вокзалі і писала, читала газети. Поки мама не приїхала по мене =D
А ще мені часто стали снитися грози.
Хочеться у поле, де квіти і хмари і небо і цвіркуни. І нема поганих новин і яників і несправедливості.
Але в полі можна натрапити на гадючку.
Несподівано так.
Ідеш босоніж, качаєшся у траві, сидиш і плетеш віночок, і тут - хоп! Змійка тут як тут.
На жаль, навіть тоді, коли ти купаєшся у щасті, не слід втрачати пильність.
Але розслабитись варто.
Я можу піти і зануритись у пшеничне море хоч зараз, але постійно чи гроза, чи робота якась, чи ліньки мазатись сонцезахисним кремом, чи нема з ким, чи фотоапарата нема...Чи боюся гадючки. Чи недостатньо сильно хочу в поле.

Розчарована через той триклятий мовний закон. І через певних людей і їх партії. Позери дурні.
Звісно, вітаю нашу збірну і Україну загалом, але потрошку стає страшно за наше майбутнє.
Я завжди якимось чином знаю, коли у реченні буде слово "але". Починаю його недолюблювати.
Сова мені дісталася в подарунок на день народження, восени заберу її з собою, щоб стояла на столі і нагадувала мені про колишні і майбутні академічні успіхи.
Вчора почала читати "Записки українського самашедшего" Ліни Костенко. Зразу захопилась.
Скажу відверто, не люблю головного героя. Він нагадує мені багатьох людей і мене саму в певний життєвий період. Той період я пережила, тому маю зуб на протагоніста. 
І як би не критикували пані Ліну за весь негатив книги, вона все правильно написала. Відобразила тодішній інформаційний (і душевний) стан, який тепер змінився змістом, та не суттю.
Якщо чесно, то й мені ідею подала. Тепер у щоденнику теж записую новини, які прочитала чи почула. Через х років читатиму й матиму детальнішу картину світу. Якщо щось трапляється, то недарма, для чогось воно й відбувається. Може, за допомогою цього короткого інформаційного резюме дня колись та й дійду якогось висновку, якось пов'яжу ті події.

Тепер мені не подобається тон, з яким я пишу. Треба веселішою бути, дитино. Що надумаєш, те й буде.
Усі хвороби - з думок.
Те, чого ти боїшся, колись тебе наздожене.

Немає коментарів:

Дописати коментар