понеділок, 28 березня 2016 р.

Кінець зимової сплячки

Весна нарешті прилетіла і в Україну, тож період сплячки і низької енергійності завершується. Учора стояла на балконі вранці в одній піжамі і не змерзла, тому після легкого сніданку взула кросівки і до пізнього вечора ходила, багато ходила. Рекомендується проходити в день 10 000 кроків, а мій смартфон нарахував 30 000 за два дні :)



Після деяких змін в моєму житті, про що напишу коли все устаканиться, моє сприйняття світу дещо змінилося. Відпала необхідність постійно думати про речі, які останні півроку сприймала як зайві. Мозок розвантажився і я стала різко помічати нове, бачити місто зовсім по-інакшому. Якась нова перспектива. Замість неграмотних пістрявих вивісок і дротів на перший план вийшла стара архітектура міста, деталі колон і фронтонів. Коли я гуляла Львовом, намагалась відчути, що кажуть стіни і камені. Виходило це чомусь погано, як і завжди, коли стараєшся щось форсувати. А насправді все виходить як із саторі в Керуака. В найменш урочистий момент до тебе приходить оте, чудове, і від здивування зупиняєшся, сідаєш на голу землю і чудуєшся новому сприйняттю Києва та Чернівців, і що вони не такі вже й задрипані. А як докласти трохи зусиль і напрягти відповідальних осіб, можна самим взяти участь у формуванні ідеальнішого простору міста.
Перед заняттям з фінської я озброїлась камерою, яку давно не витягувала, приготувала чай з липи, яку зібрав дідусь, взула кеди. Вже при перших ста кроках містом відчула, як знову з’являється давно забутий ентузіазм і прагнення. Тепер, коли я сама розчистила свій життєвий час, можна братися до всього того, без чого життя стало б феєричною руїною.

Може не зовсім правильно виносити на загал якість свої травми, та хочеться думати, що я не одна маю проблеми.
Коли вранці телефон будив мене піснею, з якою я асоціюю один із варіантів dream life, я чомусь прилипла головою до подушки, сховала очі від сонця і на повторі думала "навіщо вставати, якщо моє життя не таке ідеальне як я хочу". Через півгодини цього насилля над моїм его я піднялась із ліжка, вимкнула жорстокий смартфон і досі намагаюсь щось зробити із тими неприємними думками. Схоже на те, що вони оголили якийсь важливий аспект мого життя, і я вже другий день намагаюсь продумати свій день так, щоб мені хотілось вставати з ліжка (а не валятись в забутті) і йти робити бажані справи. Все у житті є результатом чогось, і вони залежать від дій, які робляться сьогодні і зараз. Успішний пост, ненаписані слова, фруктовий салат і невивчений фінський відмінок/час теж є результатом.

Тепло, хмарки і сонце все ж перемогли в моїй душі, але краще не заперечувати темні моменти, а проаналізувати їх. Зараз я знову весела дитина, що пише в блозі, умліває від цін на об’єктиви до Нікона, шукає прості чорні Keds, п’є каву з корицею і думає як не спустити тиждень безцільно. Перший-ліпший варіант виходу з цих життєвих ямок є робити добро для навколишнього світу. Один мій друг постановив собі щомісяця робити дуже хорошу справу. За кілька днів я аж присіла від подиву, що давно закинула цей принцип. Можливо, тому в моїй голові так багато монстрів зараз, тому я знайшла собі невеличку нішу для корисної і безкорисливої діяльності і потроху в ній працюю. Як отримаю пристойні результати, обов’язково відгукнуся про цей метод терапії. Не тільки брати, але й віддавати щось світові.

Немає коментарів:

Дописати коментар