вівторок, 8 березня 2016 р.

позащоденникове

Вам знайоме таке відчуття, коли думаєш, що ось треба пережити даний момент, ще тиждень, місяць, і тоді настане час свободи, гарного настрою, здоров’я, побачень з друзями, теплих безтурботних вечорів? Закінчаться семінари, перестане боліти щось там, будуть гроші і повітря стане тепліше.
Я щойно усвідомила, що все одно за день/місяць/після сесії будуть вилазити нові і нові незручності, як гриби. Заболить зуб, температура впаде, порвуться улюблені кеди, авокадо буде нестиглим, у потязі буде надто жарко, а друг перенесе зустріч. І від цього циклу не втечеш. Я у 22 все ще не навчилась жити, спокійно приймаючи дрібні негаразди життя.

Часу небагато, завтра рано вставати... Хочу зафіксувати кілька головних думок, не в щоденнику. Я багато років маю звичку гуляти по годині в день, з навушниками, гарною музичкою. Але чи то брак нової музики, чи то неймовірна радість від теплого повітря і бажання тиші в голові - сьогодні на половині прогулянки я зняла навушники. Мені було в кайф просто ходити, бачити пастельне небо, рвані весняні хмари, з яких скоро піде теплий дощ. Слухати зовнішній бік світу, а не мої думки упереміш із музикою.
Ще в мене сьогодні стався напад ностальгії за домом. В якийсь момент стрельнула думка, що краще було б залишитись і вчитись у Чернівцях. Я цю думку швиденько перехопила і засублімувала, переглянувши "Тіні незабутих предків". Якщо знаєте достойніший фільм з Чернівцями - підкажіть дитині. Поки я задовольнилась тим, що воно гарно і жваво знято, а на грішки сюжетної лінії я чемно закрила очі :D
Всім гарного тижня!

Немає коментарів:

Дописати коментар