пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

time for changes

Насамперед хочеться зробити ліричний вступ до нового етапу мого блогу. Новий передусім через всі ті зміни, які відбулися зі мною за два з половиною роки перерви. 
Признаюсь: я стаю трохи нашуганою коли наступає період змін. Мозок хоче залишатися на тій самій комфортній колії, хоч мудра його частина розуміє - або змінюєшся і робиш кроки уперед, або матимеш постійно нудне життя поки знову не наважишся. Я багато доклала часу і зусиль щоб здійснити деякі зміни в житті. Кілька тижнів у мене тривав "буферний період", коли я хворіла, виснажувалась емоційно, пробувала ще щось робити і багато разів падала. Та нарешті дещо прояснюється. 
І ще я страшно рада, що повертаюся до блогу. Півдня пішло щоб його поновити. Ще цілий день пішов на переробку сторінки; робота над нею триває. Потроху повертаюся до цього класного процесу - виношування ідей, тексту, фотографування, меж публічного і приватного, мрій і планів. 
Усім гарного вечора!

First of all, I would like to make an intro post. I must confess, I feel scary when changes are coming. My brain wants to continue being in the comfort zone while its wiser parts understands the dilemma: you must change your mind and make further steps either still living a boring life until the next chance. I spent a lot of time working to perform some changes in my life I've been craving for a while. During few last weeks everything was so weird and hard, I felt emotionally exhauted and sick, tried to make my best but also failing constantly. FInaly things became behaving in a way I need.
I also so excited because of a new start in my blog. A few hours were needed to restore the data, today the whole day was on making design changes. Little by little I become used to all those amazing things like thinking on text, ideas, photos, public and personal info, dreams, and plans.
Have a nice evening everyone!

четвер, 18 лютого 2016 р.

будні можуть бути цікавими

Відновлюю блог. Мама переконала :D
Знайшла стару неопубліковану чернетку. Тому не треба паритись над словами. Скажу лише, що те саме я відчуваю і зараз, через два роки після написання цих слів.

Погана звичка, але натхнення писати всяку всячину до мене приходить пізно ввечері. А зранку дописую переважно академічні роботи. Іванюк, скучаю за тобою.
На першому курсі, якогось дідька, я любила прогуляти кілька пар на тиждень. При цьому не відчувала великих докорів совісті і мене навіть не бентежило те, що я пропускаю якийсь матеріал.
На другому курсі прийшов розум, зокрема у англійській, і другий триместр я завершила з автоматом, не прогулявши жодної пари за півроку. Якимось чудом умудрялась всидіти на п'ятій парі, на зарубіжці (але часто засинала), у п'ятницю, але не жалію.
Як то кажуть, класний студент навчиться від будь-якого викладача. Моє улюблене заняття тепер - слухати лекцію і брати щось корисне для майбутнього життя, а не механічно пропускати почуте крізь вуха і запам'ятовувати сухі факти. Ото сьогодні сиділи на першій парі у Веретельника, і він вдало сформулював те відчуття , що давно мене мозолить: "Люди втрачають дотик з реальністю".
Дійсно, мене це дуже гризе. Життя у мене таке, що мільйони людей вмирали б від щастя на моєму місці, а я ніби сиджу у якомусь внутрішньомозковому  коконі і обдумую не явища і події світу, а якусь дурню у власній голові. Пізнай себе - і ти пізнаєш весь світ - може, й так, але є ризик занадто пірнути у себе і сприймати речі не більш-менш об'єктивно, а через призму власних тарганів. А це погано, якщо тарганів багато і вони вибрикуються.
І от зациклення на аналізі цих ментальних істот відволікає від життя, не дозволяють відчути магію моменту, який (якщо пощастить) будеш згадувати з такою ностальгією, що мама не горюй. Ото сидиш із другом у якомусь цікавому місці, і замість того, щоб насолоджуватися краєвидом, ти прокручуєш у голові якусь пісню, думаєш про курсову чи дуєшся на когось.
А так не треба. Краще жити тут-і-зараз. Або як вчора в одній гумористичній фінській передачі, tässä ja nyt.