понеділок, 22 серпня 2016 р.

alive

Насамперед хочу вибачитись, що надовго пропала з блогосфери. З квітня по тепер відбулося дуже багато різних речей, як прекрасних, так і сумних. Тепер, коли мій мозок повернувся на свою колію, я можу знову писати і фотографувати, за чим дуже скучала.

Поки вітер наганяє хмари (от би грозові), я хочу поговорити про те, як важливо відчувати себе живим, to feel alive. Не знаю, чи була така потреба в людей 500-2000 років тому, чи було таке поняття взагалі, але сьогодні воно актуальне і постійно зринає у піснях, статусах вк, хештегах в інстаграмі, в інших текстах. Може бути, що це відчуття затупилося через розкришеність людини на віртуальну і реальну сфери. Можливо й те, що через поспіх і стреси людина втрачає тісний контакт із зовнішнім світом, відчуття тут-і-зараз, відчуття причетності до цього світу в цей самий момент, на розі вулиці Х, де пахне липовим цвітом і загадто гуркотять машини, але повітря приємно-тепле, або ж походжаючи по вже злегка сухій траві, дивлячись на хмари і поїдаючи щойно зірвані сливи, а вітер в той час окутує тебе і далі жене у своїх справах.

Три тижні пройшло з того часу, коли я гуляла Барселоною і весь той день почувалась нереально живою і була вдячна за все. Узагалі, це дуже хороша практика - гуляти містом, звертати увагу на всілякі дрібниці (бо все складається з деталей, як казав учитель малювання), і просто йти і думати про те, за що ми вдячні цьому світові - за родину, за друзів, здоров’я, теплий бриз, за красиву фіолетову медузу у ранковій хвилі (і яка не вжалила, ахаха), за смачну каву вранці, усмішку людини в метро, за розкішного кота на якомусь підвіконні чи за гарний захід сонця (адже лише на Землі такі шикарні хмари і багато кольорів). За гарну пісню, яку щойно почули, за дзвінок близького друга і за корзинку солодкої малини. Чи за кущі малини/смородини, з яких можна зірвати листя і засушити на чай. За класних сусідів, з якими добре влітку влаштовувати барбекю, а восени вечеряти і пити домашнє вино, поки за вікном у темряві моросить дощ.

І після оцих сеансів вдячності за те, що життя нам дає, відчуття відчуженості від світу, дивного абсурду пропадає. Коли на серці світло, дивні думки наче струшуються з мозку і перестають турбувати. Залишається оте улюблене to be alive, справжня зануреність у життя. І вже будучи умиротвореним чистим листком можна думати і планувати щось приємне, надихаюче.
Гарного всім вечора!